Історії ОДУМівського Руху

Українська молодь, що після другої світової війни вирвалася з пекла червоного й брунатного тоталітаризмів, уже в перші місяці перебування в таборах УНРРА в Західній Німеччині дошкульно відчувала брак своєї власної організації. Це почуття можливо в меншій мірі було властиве молоді, що походила із західніх областей України, бо за неї думали і дбали батьки народу й головачі досить таки розгалужених і чисельно репрезентованих клітин, які виповнювали береги тоді ще двох течій Організації Українських Націоналістів. Для цієї молоді в той час майже не існувало ніяких проблем: все було ясне й передбачене. Тому то гостро відчували брак своєї організації, зокрема ж молодечої, тільки вихідці з земель національного материка.

На початку осени 1945 року, на мюнхенському виднокрузі яскравою зіркою появився тоді ще молодий, 38-літній, поет і прозаїк, активний учасник протикомуністичного підпілля і вже визначний суспільно-громадський працівник – Іван Павлович Багряний. З граничною ясністю й відвертістю, що завжди були притаманні стилеві Багряного, поставив під проблему координації дій усіх політичних і фізичних сил, а насамперед… мобілізації всієї молоді до боротьби за українську ідею. В 1949 році в статі в журналі Наші Позиції, Іван Багряний давши яскраву характеристику наших тодішніх молодечих організацій, прийшов до висновку, що так далі тривати не може. Що потрібна інша організація молоді. Така організація, що складалася б не з дідів, а таки з молоді.

Організація насамперед не партійна, а надпартійна. Соборницька. Демократична. Організація молоді, де виховувались би не якісь партійні покручі, а національно свідоме й високо- культурне наше молоде покоління українське…. Потрібна організація жива і творча, що охоплювала б усю українську молодь, незалежно від її тереторіяльного походження та релігійних переконань, як і незалежно від партійної приналежности її батьків… Потрібна організація молоді не націоналістична, а національна. При чому така, в якій міг би знайти своє місце й виховуватися як український громадянин не тільки расово чистий українець, а й кожен, хто до українського народу належить, хоч з походження він може й турок… Створення такої організаціх – це насамперед справа самої української молоді. Якщо молодь не почує в собі досить ініціятиви й енергії та молодечого гонору, якщо вона не здібна до того, щоб творити й вести свою молодечу організацію, то тоді печальне наше українське майбутнє… Це були початки нашої організації!
скорочене з “Історії ОДУМівського Руху”.

Професор Микола Степаненко. Порадник ОДУМівця. перший том. ст. 56-60.