Минулого року, під час перевиборів для управи ОДУМу в Чікаго, відбулося декілька розмов із батьками з церкви Св. Андрія стосовно літніх таборів в оселі. Ми вели розмови про історію нашої філії та людей, які заснували ОДУМ і їхні причини для цього. Говорили також і про мету та цінності. З боку батьків поступило декілька зауважень. Один чоловік казав, що світ змінився з часу шістдесятих років і Україна вже вільна. Інший вважав, що тепер все дорожче і людям потрібно платити набагато більше. Ті, хто тілько-но приїхав із України, лише пробують пристовуватися протягом важкої іміграції. Через це переважно обоє батьків працюють і не мають часу присвятити себе іншим справам.
Мене дуже дивує ставлення осіб, які виросли в ОДУМі, до цієї організації. Один близький знайомий порадив мені: «Не журися за Україну – Україна там буде. Журися за себе і свою родину». Часто у тих, хто щойно приїхав із України, є апатичне відчуття, що країна бідує і нічого з цим не зробиш. Багато з них не належать до ніяких організацій і хочуть, щоб їхні діти були простими американцями.
Коли моя родина приїхала до Америки, в неї було всього два долари. Моєму батькові було три з половиною років, коли він бігав на кораблі. Бабуся пам’ятає, як красиво світилися різдвяні вогні в Нью-Йорку. Спочатку наша сім’я поселилася в квартирі з іншою родиною. Батько пам’ятає, що було брудно і холодно. Мій дід працював щодня переважно на фабриках, а бабуся працювала ночами на фабриці, де замотували електричні дроти. Вона пам’ятає, яка втомлена була зранку, коли мій маленький тато хотів бавитися. У них не було машини, аж поки мій батько не прийшов із військової служби.
Це був інакший світ поствоєнної ери. На мій погляд, тоді було легше людям виплачувати свої будинки, купувати по дві машини та їздити у відпустку пару разів на рік. Люди також тяжко працювали на тій роботі, яку могли знайти. Вони це робили без мови і вищої освіти. Мої дідусі в основному навіть не мали відпусток. Переважна більшість тодішніх українців була віддана всім народним справам і наші люди були набагато ближчими одне до одного. Засновники ОДУМу мали глибокі моральні та ідейні цінності.
Нове ж покоління імігрантів тепер у інакшій, тяжчій, ситуацї. Багато з них тут самі, тому що Україна вільна і батьки залишилися вдома. Сучасний світ вже більше сконцентрований на інформації, Інтернеті та мобільному зв’язку. Мені здається, що нинішній молоді тепер доволі важко знайти спокійне місце, аби розвиватися і тримати свою життєрадісність. Менше дітей знають про дива природи та великий світ.
Засновники молодечої організації ОДУМ визнали, що така організаця потрібна, аби діти впізнавали своє походження і знали свою культуру. Таким чином, вони могли б бути більш обізнаними про широкий світ навколо них і відчувати надійний грунт під ногами. Народ починаєтся з родини, тож родини імігрантів мусять бути між людей із глибокими моральними цінностіми, людей, які дбають, щоб їхні діти знали високі ідеї краси і добра українського народу. Для цього нам і потрібна організація ОДУМ.
Click to Share